Этот мир для нас не станет Раем,
Он несправедлив.
Мы сквозь боль и слёзы ощущаем
Вечности призыв.
На него ответить очень страшно,
Хоть ответ простой:
Не спокойно, Боже, сердце наше,
Лишь в Тебе покой.
Мы грустим по истинной отчизне,
Рвёмся к небесам.
Боже, лишь в Тебе источник жизни!
Наша цель – Ты Сам!
Только Ты заботливо укажешь
Верный путь домой…
Не спокойно, Боже, сердце наше,
Лишь в Тебе покой!
Ты избавишь душу от болезней,
Исцелишь от зла.
Пред Тобой печаль и боль исчезнут
Как ночная мгла.
Осознав любовь Твою однажды,
Верим всей душой:
Не спокойно, Боже, сердце наше…
Лишь в Тебе – покой!
Автор - Игорь Сычёв
Стих написан на слова из \"Исповеди\" святого Августина:
\"Велик Ты, Господи, и всемерной достоин хвалы; велика сила Твоя и неизмерима премудрость Твоя\". И славословить Тебя хочет человек, частица созданий Твоих; человек, который носит с собой повсюду смертность свою, носит с собой свидетельство греха своего и свидетельство, что Ты \"противостоишь гордым\". И все-таки славословить Тебя хочет человек, частица созданий Твоих. Ты услаждаешь нас этим славословием, ибо Ты создал нас для Себя, и не знает покоя сердце наше, пока не успокоится в Тебе.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
